Перегортаючи сторінки історії, згадуючи обпалені війною роки, не можна оминути увагою тих людей, які пройшли жорстокі випробування німецькими концтаборами.
Нині у Прилуках проживає 20 дітей-сиріт та 70 дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до розпорядження міського голови з метою надання всебічної допомоги дітям, доля яких обділила батьківською турботою, призначено посадових осіб, відповідальних за вирішення соціально-побутових проблем дітей цієї категорії.
У 2008 році відзначається 360-та річниця подій, пов’язаних з початком Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ століття під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького.
Минулого тижня напередодні 22-ої річниці аварії на Чорнобильській атомній станції у міській раді відбулося засідання круглого столу з учасниками ліквідації наслідків тієї страшної біди. На зустріч з чорнобильцями, вчораш-німи ліквідаторами, прийшли заступники міського голови Олександр Сивенко та Володимир Блідченко, посадовці міської ради, керівники комунальних підприємств, керівники установ та організацій міста.
Як відомо, незаперечні факти свідчать про те, що у 20-30-х роках минулого століття режим політичних репресій в Україні планувався і створився прибульцями. Адже сама верхівка Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) складалася переважно з російських великодержавників неукраїнського походження, готових виконати будь-який наказ із Москви.
Немає жодного українця серед тих, хто безпосередньо організовував Голодомор на союзному та республіканському рівнях. Що ж стосується дійсно українських комуністів, то сталінський режим їм не довіряв ніколи. Навіть слухняне керівництво КП(б)У не влаштовувало Москву.
Постановою ЦК ВКП(б) від 22.10.1932 р. для доведення запланованого геноциду українців до бажаних результатів в Україну виїжджає Молотов з поплічниками. Важко було працювати цим катам на українських землях. Важко, перш за все, тому, що на рівні районного компартійного та радянського керівництва і нижче працювали ще національно свідомі українці, які часто-густо, ризикуючи власним життям, робили все можливе для того, щоб уберегти власний народ від голодної смерті.
Ось чому горезвісною Постановою ЦК ВКП(б) і РНК УРСР від 14.12.1932р. усі ці українські керівники називалися «саботажниками з партквитками у кишені», які провалюють завдання партії. Всі ці люди внаслідок виконання цієї Постанови неукраїнським складом ЦК КП(б)У та органів ДПУ всіх рівнів були розстріляні, засуджені та виселені. На їх місця стали «вірні ленінці» з Росії. Боронити українських селян уже не стало кому, і найстрашніший геноцид в історії людства таки відбувся на найурожайніших українських землях.
Окупаційна антиукраїнська влада за власної ініціативи листом від 14.12.1932 р. вдруге забирає все зерно у селян разом із насіннєвим фондом. Але московському більшовицькому керівництву і цього було замало. Тому 2 січня 1933 року воно видає «Директиву ЦК ВКП(б) обкомам, райкомам та ЦК союзних республік про затвердження плану хлібозаготівлі на січень 1933 року та про встановлення Україні граничного терміну виконання повністю річного плану хлібозаготівлі та хлібоздачі», підписану особисто Сталіним.
Цей документ по суті був смертним вироком українському селу, бо в ньому за невиконання завищеного до нереальності плану хлібоздачі в селах наказувалося забирати все їстівне: соління, картоплю, городину і т.і. Для індустріалізації та колективізації все це було непотребом. А от для голодної смерті мільйонів невинних людей служило необхідним заходом більшовиків. І смерть саме після цієї директиви Кремля за наступні півроку зібрала на українських землях свій страшний урожай у мільйони жертв.
Із розмов з людьми старшого покоління, зокрема, з батьками, мені стало відомо про жахливі факти того страшного Голодомору. А народився я саме в тому голодоморному 1933 році, і, звичайно, особисто не міг бути свідком тих трагічних подій. Зате добре і чітко пам’ятаю розповіді людей, які пережили сумнозвісний страхітливий час. Запам’яталась розповідь про те, як одного разу чоловік похилого віку, не дійшовши кількох кроків до «Торгзіну», звалився на землю і тут же помер. Хто був свідком цієї трагедії, звернули увагу на руку цього чоловіка, яка була стиснута в кулак. Коли її розчепили, побачили на долоні золоту монету вартістю в 5 російських рублів. Видно, до останнього часу зберігав її чоловік, щоб обміняти на продукти харчування. Це був період, коли такі продукти можна було отримати в обмін на коштовні речі лише в магазинах згадуваного вище «Торгзіну», що розшифровується - торгівля з іноземцями.
Мати розповідала, як вона з батьком змушена була таким чином поздавати всі наявні у них коштовності, зокрема, весільні обручки і серги, в обмін на продукти харчування. Адже того пайка, який видавали батькові як службовцю, не вистачало на сім’ю з чотирьох чоловік.
Сумні і трагічні події Голодомору 1932-1933 років знайшли своє відображення і в поетичних рядках нашої землячки, поетеси Любові Забашти, яка разом зі своєю родиною також перенесла тяжкі випробування того періоду.
Голодомор! І нас торкнувся ти
Там, на Прилуччині, в отецькій хаті.
Опухлі ходять сестри та брати
І ні шкуринки хворому дитяті.
Нас семеро... Як вижили ще ми
У ту важку годину людомору!
Ходили поміж мертвими людьми...
Кора й лушпиння - голоду презент.
Вже варить кропиву і гичку моя мати,
А ми везем останнє шмаття з хати
Для обміну...
Саме в обмін на коштовні речі в «Торгзіні» сім’я Любові Забашти змогла отримати деякі продукти, щоб врятуватися від голодної смерті:
Нас врятувала повниця вінчальна
Та ще оте колечко обручальне,
Які лишилися від давніх мирних днів.
В торгзин скарби понесла моя неня
І мали ми муки хоча б по жмені
На деруни голодній дітлашні.
Тому і вижили...
Ті деруни та власна бараболя,
Посаджена в дворі (не мали ж поля!)
Були рятунком цілої сім’ї.
Про ще більш жахливий випадок ми дізналися, коли по сусідству в комунальному будинку поселилася Ю.І.Антонова, тоді третій секретар Прилуцького РКП України. З нею проживала, як домашня робітниця, жінка, яку ми називали тіткою Ольгою. Скільки її пам’ятаю, ніколи не бачив у неї посмішки чи веселого виразу обличчя. Як стало згодом відомо, саме вона в голодну зиму 1933 року умертвила своє немовля, яким харчувалася, рятуючись від голодної смерті.
Завжди, коли про це згадую, стає моторошно на душі. Виникає почуття огиди і гнівного осуду тих злочинців, під чиїм шаленим керівництвом люди були доведені до такого страхітливого стану.
Анатолій РИЖЕНКО.
08.05.2008
Святкування Дня Перемоги
План заходів щодо святкування Дня Перемоги у місті.
Як відомо, незаперечні факти свідчать про те, що у 20-30-х роках минулого століття режим політичних репресій в Україні планувався і створився прибульцями. Адже сама верхівка Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) складалася переважно з російських великодержавників неукраїнського походження, готових виконати будь-який наказ із Москви.
Уже традиційно з ініціативи Учнівської ради у місті проводяться екологічні акції по збору вторинної сировини. Цього разу акція проходила під гаслом «Учні шкіл за чисте місто!»