bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan


Головна сторінка
Фотогалерея
Міські оголошення
Робота
Форум
http://microfin63.ru/ - кредит на открытие малого бизнеса Самара, Тольятти.
Візитівка міста
Герб та прапор
Історія міста
Міська рада
 
Міська громада
Комітети самоорганізації
Громадські організації
Політичні партії
Комунальні засоби масової інформації
Сервіс та відпочинок
Стратегія сталого розвитку
Основні підприємства
Бізнес-інформація
Регуляторна політика
Інвестиційна програма міста
Міський голова
Виконком міської ради
Громадська рада
Доступ до публічної
інформації
Реєстр адмінпослуг
Міста-партнери
Проекти Ради Європи
Міські новини
ПРІОРИТЕТИ
Освіта та наука
Охорона здоров‘я
Культура
Історичні пам’ятки
Видатні земляки
Визначні дати
Спорт
Соціальна політика
Туризм

Видатні земляки

31.03.2016
ОГОЛОШЕННЯ Здійснюємо набір випускників 9-11 класів на 2016-2017 н.р. для навчання в Європі
Інститут трансформації суспільства реалізує освітній проект по навчанню української молоді в навчальних закладахСловаччини та Польщі. Проект направлений на здобуття сучасної конкурентноздатної освіти  молоддю України. Набір до університетів Польщі і Словаччини проводиться серед випускників загальноосвітньої школи. 

11.03.2016
Монографія О.І. Соскіна "Народний капіталізм: економічна модель для України"
Пропонуємо ознайомитися з монографією Олега Соскіна, директора Інституту трансформації суспільства, професора Національної академії управління, Голови Української Національної Консервативної партії.  

10.09.2015
Антинародний режим Порошенка перевершив Кучму і Януковича
Вчора, 9 вересня, сталася безпрецедентна подія. Голову Чернігівської обласної ради Миколу Звєрєва, який брав активну участь у Революції Гідності, боровся на Майдані, а потім у найскладніші часи, коли Чернігівська обласна рада залишилась без голови, погодився її очолити, провів всю підготовчу роботу для реформи місцевого самоврядування, при чому Чернігівщина була обрана як експериментальна область, не пустили на засідання Ради регіонального розвитку, членом якої він є. Просто якісь охоронці не пустили голову обласної ради на засідання Ради регіонального розвитку.

12.08.2015
Премьер поручил проверить наличие лекарств в регионах
Министерству здравоохранения Украины поручено проверить наличие вакцин и медпрепаратов в регионах. Об этом заявил в ходе заседания Кабинета министров заявил глава правительства Арсений Яценюк, передает корреспондент «Аналитической службы новостей».

12.08.2015
Отравление арбузом: первые симптомы и хитрый способ проверить, есть ли в ягоде яды
Лето - время, когда чаще всего происходят пищевые отравления, связанные с употреблением ранних арбузов и дынь. Причин тому несколько. Ранние фрукты часто содержат повышенное количество нитратов, способных вызвать серьезное отравление. Также не всегда соблюдаются правила транспортировки и хранения.

всі міські новини >>





Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика



Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют





Микола Андрійович Маркевич
Виповнилося 200 років від дня народження Миколи Андрійовича Маркевича - видатного українця, нашого шановного земляка, людини колись знаменитої й відомої усій освіченій громаді, усім людям, які закохані в українську історію, поезію, музику, пісню, народне мистецтво, звичаї й обряди. Усе це він чудово знав і любив, збирав і вивчав на протязі свого життя, та щедро ділився своїми знаннями з усім навколишнім світом.

М.А.Маркевич походить зі старовинного прилуцького козацько-старшинського роду, що корінням своїм сягає десь аж у 16 століття. Своїм пращуром Марковичі вважали легендарного "жидовина" Аврама, який на початку 17 століття з'явився на Прилуччині, відрікся від своєї іудейської віри і став згодом ревним православним християнином.

Великим розумом і добрими справами заявив про себе у нашім краї син Аврама - Марко Аврамович, який власне і був родоначальником цього великого і знаменитого в Гетьманщині роду, який на початку 19 століття розділився на дві гілки - Марковичів і Маркевичів.

Заможного і спритного у справах Марка Аврамовича на Прилуччині величали не інакше, як "славетним паном Марком". Марко Аврамович мав добрий маєток неподалік від Прилук, у приміських Сорочинцях. Є всі підстави вважати, що й сини його, усі три Марковичі і Настя Марківна, саме там і народилися. Родинні перекази свідчать про те, що Марко побудував за свої кошти одну з церков Густинського монастиря, в якому, за його ж заповітом був і похований у 1717 році. Усі Марковичі були тісно пов'язані з Прилуками і Прилуччиною, хоча й служили, а деколи й жили у різних містах і містечках Гетьманщини.

Була у Марковичів і гарна садиба на Київській вулиці в Прилуках, у центрі старовинної фортеці, поряд з соборною церквою Пречистої Святої, неподалік від Київської брами.

Донька пана Марка - Настя, вийшла заміж за гетьмана України Івана Ілліча Скоропадського і домоглася усім трьом своїм братам досягти досить високих постів у військовій старшині.

Дід М.А. Маркевича - Іван Андрійович - був людиною освіченою, зібрав велику й багату на той час приватну бібліотеку, мав маєток в селі Турівці Прилуцького полку і будинок в Москві. Своєму сину Андрію він залишив близько 700 кріпаків та більше 100 тисяч рублів боргу.

Андрій Іванович Маркевич служив дипломатом у Дрездені і Константинополі, чудово володів іноземними мовами, його дружиною стала графиня Анастасія Василівна Гудович. Маючи блискучі перспективи, одначе пішов у відставку і переселився до свого маєтку в Турівці.

Микола Андрійович Маркевич народився 7 лютого 1804 року в селі Дунайці Глухівського повіту на Чернігівщині, в маєтку своєї прабабусі. У чотирирічному віці він уже умів читати й писати російською, французькою й німецькою мовами. У цей час він жив то в Дунайці, то в Полошках на Глухівщині. З 1809-го по 1814 рік, Маркевичі мешкали спочатку в Васьківцях, а потім у Рудівці на Прилуччині.

21 березня 1814 року батько відвіз Миколу в "домашню" школу П.П. Білецького-Носенка в селі Лапинцях під Прилуками. Саме тут він і отримав грунтовну підготовку для вступу до петербурзького Благородного пансіону при Головному педагогічному інституті.

Навчався М.А. Маркевич у Петербурзі в 1817-1820 роках. Його пансіонними друзями були Михайло Глінка - майбутній композитор і Лев Пушкін - молодший брат поета, серед його викладачів - майбутній декабрист В.Кюхельбекер. Маркевич близько зійшовся й подружився з Олександром Пушкіним. Мабуть, під враженням від цієї дружби, він і почав, з ранніх років захоплюватися поезією. Уже у шістнадцятилітньому віці він написав свій перший вірш, вміщений поетом В.А. Жуковським на сторінках журналу "Невский Зритель" у 1820 році. Під час навчання в пансіоні, Микола Андрійович добре опанував музику, навчився грі на фортепіано у відомого московського піаніста-віртуоза Джона Філда.

На вимогу батька, Микола Андрійович був змушений залишити пансіон і в лютому 1920 року вступити на військову службу - юнкером Курляндського драгунському полку. Служба його продовжувалась не довго, десь на початку 1624 року поручик Маркевич іде у відставку й повертається у село Турівку на Прилуччині. Але користь від перебування у війську без сумніву була. Поету В. Жуковському Маркевич писав: "Вступив в службу, я много потерял времени для наук, но в службе я стал поэтом". Окрім того, служив Микола Андрійович в Україні, штаб 2-ї армії, до якої входив полк, перебував у Тульчині. Там він познайомився з майбутніми декабристами, познайомився і спілкувався з Павлом Пестелем.

Залишивши військову службу, Микола Андрійович одружився з донькою прилуцького поміщика Уляною Олександрівною Ракович і остаточно поселився в Турівці. Але це не завадило йому жити повнокровним життям, він тримає постійний зв'язок з українською інтелігенцією, відвідує Петербург і Москву. В журналі "Московский Телеграф" друкує цілу низку віршів: "Сон-трава", "Удавленик", "Гетьманство", "Мідний бик", "Відьма", "Русалка" та інші, які схвально були зустрінуті столичними читачами. У 1831 році з'явилася й перша його книжка, надрукована в Москві під назвою "Украинские мелодии. Соч. Ник. Маркевича", до якої увійшло 36 віршів молодого поета, написаних у романтичному дусі. У своїх творах він широко використав зібрані ним, в основному на Прилуччині, народні поетичні сюжети й пісні, фольклорні та етнографічні матеріали.

Не забував Микола Андрійович і про музику. Усі його "мелодії" були покладені ним на музику, до кожної з них він написав ноти, видані окремою збіркою в Москві 1840 року під назвою "Народные украинские напевы, положенные для фортепьяно Николаем Маркевичем". Захоплення музикою не згасало у нього на протязі усього життя. Лев Жемчужников був власником великої рукописної збірки українських народних пісень і дум з нотами, написаної й підготовленої Маркевичем до друку, яка так і не побачила світ.

Більш як 35 років прожив Маркевич у селі, Турівка стала йому рідною домівкою й джерелом для творчого натхнення. Саме тут він пізнав життя й побут своїх земляків. Ось як тепло одізвався про нього один із добрих друзів Тараса Шевченка Микола Макаров: "Его добродушная простота, доступность и умение говорить с народом на его родном языке, не только располагали к нему сердца его крестьян и слуг, которые обращались с ним, как с другом, но внушали окрестным поселянам особенную любовь и доверие к этому редкому пану. Соседние крестьяне приходили к нему советоваться по свои делам, разрешить спор или просто потолковать с "разумным паном". Немало добрих слів про Маркевича сказав і Лев Жемчужников, а ще він згадував: "Николай Андреевич часто гостил в Сокиринцах, где ему всегда были рады не только родные, но и знакомые. Бывало входит с люлькой во рту, довольный и счастливый, кудри его седые развеваются, сам сияет, как солнце, и все вокруг него оживляется".

Постійно проживаючи в самому серці Гетьманщини, Микола Андрійович багато уваги приділяв вивченню історії та збиранню історичних документів Козацької держави. Ще в юному віці він відчував потребу створити енциклопедичний словник, в якому б кожна людина могла знайти історичні, географічні, статистичні дані про Україну, біографії видатних українців. Задум був грандіозний і можна тільки дивуватися з того, як активно і успішно здійснював його Маркевич. Протягом 10 років він склав більше 100 тисяч статей для словника, записавши їх в алфавітному порядку в 30-ти величезних зшитках. Якби він був виданий повністю, то його об'єм складав би 11 томів по 600 сторінок кожний. Маркевич писав В.Жуковському: "… я с проседью стал писать свой словарь, я поседею совсем, его переписывая, а между тем издать я не могу его без помощи правительства". На жаль, лише невелика частина цієї роботи була опублікована 1836 року в Москві під заголовком "Большой исторический, мифологический, статистический и литературный словарь Российского государства". Автор хотів продовжити видання окремими книжками, але дізнавшись, що передбачалося видати "Энциклопедический лексикон", в якому брали участь "ученейшие особы империи", він припинив друкувати словник, хоча й потім дуже жалкував про це.

Можливо саме це й спонукало Маркевича збирати матеріали для написання української історії. Це також була його давня заповітна мрія, навіяна ще великим російським поетом Василем Жуковським. Фактично збирати історичні матеріали він розпочав уже задовго до цього, досліджуючи географію, економіку, пісенний і поетичний фольклор, життя і побут простого народу. Уже було написано чимало історичних нарисів, а деякі з них і опубліковані в часописах: "Первая любовь, подвиги и кончина Тимофея Хмельницкого" ("Маяк", 1840 р. № 5), "Гетманство Барабаша" ("Русский вестник", 1841 р., том 2), "Мазепа" ("Маяк", 1841 р. №№ 23, 24, 1842 р. № 1).

1842 року робота над п'ятитомною українською історією була закінчена і видана в Москві під назвою "История Малороссии". Ця велика й змістовна праця викликала немало відгуків і рецензій, причому, майже всі позитивні. Чи не найпершою з'явилася рецензія Савельєва в освітянському "Журнале Министерства народного просвещения", у ній говорилося, що труд Маркевича "…должно причислить к замечательным приобретениям отечественной литературы", що автор "…собрал много новых, важнейших сведений и написал сочинение, отличающееся правильным взглядом на предмет и живым одушевленным языком". А ось у журналі "Библиотека для чтения" автора звинувачували в усіх гріхах, наголошуючи на тому, що він написав історію "микроскопической страны", в якій "…не более миллиона жителей и сорок тысяч разбойного козацкого войска". Ще категоричнішим у своїх висновках був один із відомих мислителів, і в той же час запеклий російський шовініст Віссаріон Бєлінський: "Малороссия никогда не была государством, следственно, и истории в строгом значении этого слова не имела".

Мабуть, саме "История Малороссии" й була причиною того, що після її виходу в світ, майже 15 років не з'явилося жодної друкованої праці Маркевича. Вони почали друкуватися лише після смерті імператора Миколи І. Але Микола Андрійович продовжував плідно працювати, бо саме в цей час ним був складений словник української мови, до якого увійшло 45 тисяч слів, а також прислів'я, приказки, казки, пісні, старовинні універсали, листи, літописи, історичні акти. Як тільки з'явилася можливість, Маркевич друкує цілу низку своїх робіт: "О климате Полтавской губернии. Москва, 1850", "О пчеловодстве Полтавской губернии. Москва, 1850", "Об овцеводстве Полтавской губернии. Москва, 1851", "Историческое и статистическое описание Чернигова. Чернигов, 1852", "О народонаселении Полтавской губернии. Киев, 1855", "Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. Киев, 1860".

М.А. Маркевич був добре знайомий з Тарасом Шевченком. З ним він підтримував теплі дружні стосунки на протязі всього життя. Шевченко часто зустрічався з Маркевичем і в Петербурзі, і під час поїздок в Україну. Тарас Григорович звертався за порадами до історика під час написання "Гайдамаків", а також у зв'язку з роботою над офортами на історичну тематику. Саме йому він присвятив свого чудового вірша "Бандуристе, орле сизий", покладеного згодом на музику.

Микола Андрійович був також і невтомним збирачем і колекціонером старовинних історичних документів. За багато років ним був створений у Турівці багатющий історичний архів, до якого входили рідкісні стародруки, історичні манускрипти, гетьманські універсали, листи видатних діячів України й Росії, етнографічні записи. Майже всі документи являли собою оригінали, найстаріші з них сягали кінця 16 століття. А всього архів Маркевича налічував 12 тисяч рукописів українською, турецькою, татарською, польською, російською, французькою, німецькою, латинською, грецькою, грузинською, вірменською мовами. Майже половину з них він устиг класифікувати, описати і ввести до каталогу.

Йому надзвичайно везло у його пошуках і збиранні старовинних книжок і документів. Усі, хто його знав і любив, вважали своїм обов'язком подарувати йому якусь старовину зі своїх домашніх скарбів. У спадщину йому передали предківські документи генерального підскарбія Андрія Марковича, папери гетьманів Івана Скоропадського, Кирила Розумовського, родинні збірки Кочубеїв і Гудовичів. Полковник П.І. Горленко подарував йому "дорогоцінну колекцію рукописів", більшість із яких стосувалася 1600-х років. Дослідник життя і творчості Маркевича В.І. Маслов зазначав: "В маєтку своєї тітки П.І. Скоропадської в с. Дунайці Глухівського повіту він знайшов у коморах дві скрині зі старовинними рукописами, які передали в його розпорядження. 1822 р. під час огляду будинку і книгозбірні П.О. Румянцева в с. Ташані Переяславського повіту Маркевич так ласкаво обійшовся з карликом-ключарем будинку, що він надав йому можливість приєднати до архіву стільки фельдмаршальських автографів і плянів, скільки в той час міг вмістити екіпаж Маркевича. Потім з таким же успіхом ще тричі довелось Маркевичеві вилучати справи з Ташанської книгозбірні Румянцева. Перебуваючи 1826 року в Полтаві, Маркевич від І.П. Котляревського і полтавського віце-губернатора одержав відомості, що в одному з льохів гостинного двору продають бібліотеку родичів І.Ф. Богдановича. Купивши там 400 томів книжок, у додачу до них він одержав ще і всі рукописи, що були в книгозбірні, і між ними "Келейный Летописец" Дм. Ростовського."

Тяжко захворівши в 1850 році, Микола Андрійович почав турбуватися про долю своїх архівних скарбів, ціну й вагу яких він добре знав. 1851 року в "Отечественных записках" вміщена його стаття з проханням допомогти у публікації ще нікому невідомих історичних документів з його архіву. Редакція журналу зазначала: "Н.А. Маркевич, известный автор "Истории Малороссии", в продолжении многих лет собирал разные редкие рукописные памятники и собрал теперь в свой архив 12000 рукописей, из которых многие могут служить драгоценным материалом для русской истории. Не желая далее скрывать от взоров исторической критики эти материалы, г. Маркевич решился постепенно издавать их". Але хвороба не дозволяла йому переїхати до столиці, або до Петербурга й розпочати задуману працю. Тоді Маркевич, у 1859 році, незадовго вже до своєї смерті, пропонує передати свій архів тому, хто погодиться на його публікацію, з тим, щоб зберегти й оприлюднити: "этособрание материалов, столь богатое, столь полное интереса, разнородное, полезное для истории, статистики, этнографии, художества, столь увлекательное для романиста, музыканта, поэта, живописца и едва ли имеющее себе подобное в руках частного владельца".

Уже зовсім хворим, в останні дні свого життя, Микола Андрійович наважується передати зібрані ним історичні скарби іншому відомому досліднику й колекціонеру І.Я. Лукашевичу, який все таки зберіг його майже повністю і передав своїм спадкоємцям. На жаль, молодші Лукашевичі аж ніяк не були українськими патріотами, тому мабуть і передали архів Маркевича до Румянцевського музею в Москву. Там він, у знаменитому Пашковому домі, зберігається й досі. Нині це фонд рукописних колекцій Російської державної публічної бібліотеки.

Микола Андрійович помер 21 липня 1860 року в своєму турівському маєтку. Поховали його в родовому склепі біля церкви Всіх Святих, в посадженому й виплеканому ним розкішному саду, що привільно розкинувся на правому березі тихого Переводу, навпроти села Турівки.

Подружжя Маркевичів мало п'ятьох синів: Андрія, Олександра, Володимира, Михайла і Миколу, які достойно продовжили цей славетний рід. Є й зараз ще чимало нащадків славетного історика, яких доля розкидала по всіх світах.

Десь років 15 тому прилуцькі краєзнавці розшукали місце в Турівці, де був похований Микола Маркевич і в червні 1989 року, своїми руками, толокою, спорудили йому скромний пам'ятник. У Прилуках зберігся будиночок на вулиці Котляревського, побудований в садибі Маркевичів. Тут жив до революції 1917 року онук історика Микола Миколайович Маркевич - голова Прилуцької повітової Земської управи, людина дуже поважна і шанована на Прилуччині. Зараз там знаходиться міська й районна міліція. Будиночок, який потрібно б було відмітити меморіальною дошкою, довго зберігався у первісних об'ємах і формах і лише в минулому році після пожежі був перебудований.

Хотілося б ще додати, що Маркевич увічнив своє ім'я, написавши "Історію Малоросії", до якої завжди було неоднозначне ставлення. Російських шовіністів вона дратувала за прославляння козацтва і вони з обуренням писали, що ця історія написана "кровавой нагайкой Дорошенки", згодом, такі ж самі шовіністи, але вже червоні взагалі затаврували автора "українським буржуазним націоналістом" і на всякий випадок Маркевича заборонили взагалі, намагаючись повністю стерти його ім'я з народної пам'яті. Нині Маркевич знову повертається до нас і це дуже радує. Віддаючи йому належне нині у Києві перевидана масовим тиражем його історія. З нагоди ювілею проходять урочистості в Києві, Чернігові та й ось у нас теж.
[версія для друку]
© Інститут Трансформації суспільства 2004-2018
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на www.pryluky.osp-ua.info є обов'язковим. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів. Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел./факс: (044) 235-98-28, 235-80-23
email: editor@osp.com.ua
TyTa